---qwerty 7
іноді, коли числа стають числівниками
і мертвотне світло монітора аж надто звужує
простір кабінету,
я вимикаюсь, в сенсі комп і мобільний,
виходжу в обійми дерев,
перезираюсь із вікнами,
знімаю в банкоматі готівку
і подаюсь
на вокзал. там
життя відбувається
якось ритмічніше,
можливо, в такт прибуттю і відправленню потягів,
залізниця взагалі для мене подібна
до кохання,
але мова не про це.
вчора, проводжаючи поглядом
через заліплене
рекламками голімого брендового пива
скло привокзальної пивнички
фірмовий московський
я зауважив двох персонажів за сусіднім столиком.
він
однією рукою тримаючи за руку
її,
другою повільно виціджував у себе
горілку із пластикового стаканчика,
роблячи мілкі і вочевидь беззмістовні для нього ковтки.
вона ж
вільною рукою курила,
тримаючи цигарку виликим і вказівним пальцями,
затягуючись по-чоловічому.
погляди обох були зосереджені
на чомусь, що вочевидь знаходилося
не тут,
на чомусь втраченому де-інде,
за шкільною партою
або
у паспортному столі,
втім, щось вони все-таки мали:
руку в руці,
водку і тютюн,
а це вже немало.
окрім нас
у гадюшнику
був іще один відвідувач -
у дальньому кінці приміщення
сидів якийсь обриганець,
маю на увазі, що від погляду на таких людей
починається похмілля, навіть якщо ти не пив,
тривога і нудота,
від них тхне безнадією і старістю,
якого б віку вони не були.
він, спершись підборіддям на порожню пляшку
з-під голімого брендового пива,
дивився на двох, котрі мали водку, тютюн
і сподівання на любов.
руки його були під столом.
десь я його вже бачив раніше - подумав я -
здається, у картопляній хаті на театральній,
чи в пузатій хаті на бесарабці,
у якомусь такому підходящому для нього місці,
точно, він тоді був із дівкою, схожою на мою першу дружину,
голосно, жалісливо розповідаючи їй і оточуючим
про своє жалюгідне життя,
і руки його були під столом.
тепер він приперся, курва, дрочити
на мій вокзал,
ей! покажи руки!
покажи руки, куррва!
харчуєшся чужою любов’ю?
то покажи нам руки!
і тим, що на них,
закуси своє голіме пиво!