Щодо загубленості, то я нікого не хотіла образити.
Загубленість властива всім. І яка може бути зверхність у людини, яка ще вчора сама лежала у дурці через відчуття власної непотрібності?
Просто до певного віку людина, як правило, знаходить себе і вже не ставить питань типу: "Навіщо я тут, такий особливий, на цій Землі, де ніхто мене не розуміє? Нап'юся і сдохну до дідька..."
Просто, думаю, якщо людині відомо про те, що ми на Землю приходимо не раз (очевидно, з метою пізнати і помножити досвід), що душа - вічна частинка Творця, відомо про Бога, левітацію, про незкінченні можливості кожного... Тоді чому вона вбачає єдиний сенс життя у пляшці і не береже Любов?! Може, те, про що ви пишете, для вас - лише слова, які ви не прийняли серцем?!
Розумію, це просто література...
Вибачте, якщо когось образила. Я тільки бажаю вам використати час Цієї Інкарнації, Цього Життя якнайкраще і з найбільшою користю. Без психлікарень, експериментів зі своїм тілом і зі своїм розумом і вічних пошуків того, що вже є в вас.
А у цьому житті ти хто?
Гарно. Якщо не вникати в подробиці...
Якісь ви, хлопці, загублені, попри всі ці одкровення з минулих життів, сльози янголів, шепіт духів і притчі пророків.
Вже час знайтиСя. Вже час.
