ШАНДРУК: слухайте, пане, як Ви це робите? я ось начитаюсь усього Вашого, а потім в мене різко падає самооцінка і хочеться кинути писати. я й так щодо себе не дуже, а порівняно з Вами... рука сіпається постирати до дідька свої вірші.
такі ось улесливі не-лестощі. бо правда.
і, до речі, щодо мамонту, про якого там пані Сабака: живий він, живий. то тая клітина прикидається мертвою, щоб не дай боже не вазраділі. бо буде ой.
Молодець, друже. Сподобалось.
Знаєш коли намагаєшся зігнути бєзимянний палець неодмінно згибається мізинець, та навпаки. Так само читаючи твої твори зповзаєш з повсякденного сприйняття довкілля. Та навпаки з`їзжаючи, згадуєш твої твори.
вже весна.. хочеться пишатися приреченістю бути людиною. навіть збагненою. чи зганьбненою?:) все одно. мені подобається твоя висота над рівнем... ну, не знаю чого.
