СЕПЧЕГ
відповідаю по пунктах:
- а тобі українську вивчити слабо (я російську, між іншим знаю досконало і твори читаю не вимагаючи перекладу)
- для мене писати рідною мовою настільки великий кайф, що мені не потрібна якась кінчена оцінка якогось мацкальського шовініста
P.S.:сподіваюся на коментар тобі переклад не знадобиться
Що ж... Тонко, як ті пальці, і так само нервово... Навіть забув дихати, поки читав... Відчує той, хто відпустить себе за тим зеленим чаєм, у той парк...
Щодо тексту... Не зрозуміло - чи він такий Джеймс Бонд, шо зміг реально приховувати свої розбурхані до нестіми почуття, чи вона така самозаглиблена, шо нічого в ньому подібного не помітила... Для досягнення шедеврального стану необхідно відшліфувати, однозначно...
+1.5
щось ти зникла з мого поля зору((
а текст пронизаний болем, навiяв багато суму, спорiднився з власними переживаннями. Однозначно +
P.S. Про рядки Шандрук вiрно каже)
Коли б мене чомусь навчила
зустріч з небом,
я, певно б, хмарами поринув
у тропосфернеє блакиття;
казкових мрій зустрів би
дивне розмаїття,
та й зупинився б там,
напевне, на сто літ.
подобаэться як ти пишеш. гарно.) але мені здається потрібно облишити звичку записувати усе короткими рядками. от хочаб так:
кров у жилах стала чорнилом наскрізна
блакить оточуючого світу
пронизує до кісток
...аристократи духу всі ці дурниці про обраність
висять тягарем замість крил
давно не янгол... Боже
іноді просто хочеться стиснути голову руками
й пролетіти крізь
спогади
образи
біль...
бажано не дотикаючись ...але кров у жилах
стала чорнилом і вибризкує все
назовні...
