29. Жовта країна .
Ти хочеш згадати рідну домівку,
Минуле стукає в зачинену кватирку.
Згадуєш сонце, згадуєш літо,
Хоч ідеш жовтому парку і слухаєш вітер.
Три ковдри і чай, душа за вікном.
Ти просто сидиш і згадуєш сон,
Настільки старий, що ще чорно-білий.
Годинник невтомно рахує хвилини й години.
Ти знову у парку, у жовтій країні.
Ти йдеш на сповідь до незнайомої людини.
Ти поховаєш минуле у жовтому листі
Й поясниш небу, що це особисте.
Дощ пише на склі історію літа,
Й кидає на землю власне намисто.
Осінь відчиняє кватирку
Та дощ не зайде –
Він просто читає із листя.
30. Миле створіння .
Туман над водою, листя під ногами.
Вода обняла порожню труну холодними руками.
В труні 33 срібних й історія життя,
Що стоїть над водою.
Люди зібрались, усім щось ввижається,
А воно стоїть і мило всміхається.
Очі ці дивні щоднини змінюють колір,
Та я бачу, що вони вибирають не цей човен.
Є ті, що бачать, що щось є в труні.
Є ті , що бачать, як воно гуляє по воді.
Та ніхто не побачив те миле створіння, що на березі стояло
І тихо опівночі на небі зірки рахувало,
Та згодом знайшло і свою,
Із неба зняло і в кишеню поклало. |
