Морозне повітря осіннього ранку
Дерева пожовклі, бур‘ян біля ганку,
Розірвана стеля у небо стернею
Краплинки дощю, кущ хінацеї......
Розмоклі газети та рана на серці
Тихенько гойдаються погреба дверці
А думки мов мавки танцюють у колі
Так сумно і холодно вітру на дворі
Пустити би в душу брата-гуляку
Обняти його, і вигнати мляку
Проститися з сумом, що напевно вже збрид
Застрелитись сміхом, буде то суїцид...
Стрибнути у прірву, розбитись в друзки
Хай друзі зберуться, на м‘ясні пиріжки
Чи зашморг на шию, гойдатись на вишні
Згадувать сонце, літа колишні
Кохання, що болем плюндрує буття
Розбити спалити і геть на сміття
Самітньо пройти клятий шлях каяття
І стати вербою самітній на лузі
Вирости в небо і ссохнути в тузі. |
