Ми збирали з тобою стиглі айви,
Потім їли їх, розриваючи горло,
Кидалися листям...
А потім хтось з нас згадав
Що з них вийшло б чудове повидло!
Ми з тобою варили його довго
Вимазуючись ним аж до п'ят,
І цілуючись
Прилипаючи один до одного
І від цього ще більше радіючи,
Наче діти...
Та осінь лишилася у моєї пам'яті
Або стиглими айвами, або повидлом,
І іноді я дуже сумую
Бо її ще не було у моєму житті... |