Якщо жити, то жити сповна.
На годиннику двадцять по восьмій.
Їсти виключно з леза ножа
уже не понтово. Осінь
тим часом зникає. Чадить
жовте листя. Зникають каное,
відпливаючи в водну блакить.
Втеча з ковчега Ноя
цілком імовірна, хоча
тут від нас ніщо не залежить.
Одним словом, ранкова сльота
западає в свідомість. Нежить
непокоїть і далі. Фінал
визначає першість, але і другість.
Всі дороги ведуть на вокзал.
Боротьба триває. Все інше - дурість.
Отже, жити варто сповна:
повертаюся до початку.
Буденність свята. Суєта
провадить до Біблії. А на згадку
про щастя залишиться фото. І
заношена модна футболка
далі пахне тобою. Ключі
у кишені, а тьолка
все мугиче якийсь мотив.
Ностальгії все більше, а пам*ять
нагадає, як я будив
тебе зранку. Рам*я
вікна ховає твій силует.
І світу нема, бо його сховали.
Користується попитом ширпотреб.
І життя, між іншим, простує далі.
Андрій Любка |
