передчування смерти
Я відійду під ранок. Імла враз підступить під горло.
Свідомість і місто вільготний покриє туман.
Стіни в кімнаті смерть пофарбує на чорно.
Пам*ять стрибне у прірву малим кошеням.
Я від*їду на захід. Тоді усвідомлена голість
неба повільно переросте у пустку душі.
Темінь поглине мій крик, і мій вірш, і мій голос,
Контуром мертвого тіла віддячу земній суєті.
Я відійду під ранок. Відбуду, відпишу, відсяю.
І над горизонтом світанок ковзне, наче ніж.
Але перш ніж рорзтати в заграві кривавій,
я залишу Землі власний голос, і сум свій, і вірш.
Андрій Любка |
