Не буди мене, мій любий,
Я природня у ві сні.
Бо не треба чароочі,
Так примружувать мені.
Не дивись на сонну, любий,
Бо ж не знаєш що питати.
Я ж і словом непокірним,
Більш не хочу навертати.
Ти ж не спиш, бо відчуваєш,
Тепло лагідне і ніжне.
Пригорни своє натхнення,
Щоб не збігло в роздоріжжя.
Засинай, а важкі думи
Відпускай у чорне небо.
Оберну я їх птахами,
Хай летять подаль від тебе.
Зійде сонце і промінням
Простягнеться ввись до хмарок.
Щоб і я, як сон солодкий,
Зникла тишком на світанок. |
