Занадто спотворені образи правди
Дзеркала кривого.
Свій облік паплюжу, торкаюсь брудними руками.
Що в цьому такого?
Я з чортом сьогодні вночі іду на побачення.
Не бачу нічого лихого.
Погодься, у кожного є своє бачення
Доброго й злого…
Коли повернусь, немов квітка пекельна,
Розквітну вогнями.
А потім проситиму знову пробачення,
За те, що між нами.
А ти з поза рання чекатимеш з неба,
Допоки світанок заб’ється.
Але коли мала я крила, мене загубили,
Й нікому це так не минеться.
Занадто спотворені образи віри,
Химерні і дивні.
Я з чортом зустрілась, і він не такий,
Як малюють на кожній картині. |
