2007-07-11 : Ляля : Життя в ім`я смерті

Тихо...Так тихо, аж страшно. Місячно. Але ні, не зоряно. Повний місяць. Десь попереду чутно, як співають жаби. То їх страшна пісня. Коли буває одиноко, коли буває так самотньо...хочеться співати разом з ними. Їх жахливу пісню кохання. Вона йшла по пустій дорозі. Їй було холодно. Вона більше не могла йти, але вона йшла, адже лише хвилина відпочинку може її вбити. „Не зупиняйся” ,- все крутилося у неї в голові... -Ба-бах ,- почулося позаду. Серце йойкнуло. Треба бігти. Не можна більше тут зупинятися. Що це було? Людина? Тварина? В інше не вірю...Не хочу вірити. Боже, як страшно. Попереду щось заскрипіло. -Господи, поможи ! Попереду її чекало кладовище. Старими, заржавілими воротами грався божевільний вітер. Вона зупинилась. Куди йти далі? Де шукати...щось, що врятує її. І що взагалі відбувається. -Ба-ббах – чулося все гучніше позаду. Треба бігти. Вона зібрала останні сили...вона бігла. Вона не знала, що чекає її попереду. Але надія, не залишала її. Їй було страшно. „Тук-тук-тук-тук-тук-тук”,- тукало її маленьке серденько. Лише б добігти. Лише б...лише б спасіння. Перед очами поставав образ її маленьких діточок. Її маленьких 5 діточок. Треба вижити. Треба спастися, заради них... Світало... Позаду перестали чутися вистріли. Все. Врятована. Що ж тепер? Додому! Скоріше, до дітей. Темний густий ліс заволікав і обіймав своєю таємничістю. В ньому було стільки загадок. Нерозкритих і відомих всьому світові. Він був прекрасно-небезпечний. Біля високого дерева темніла невелика розрита нора. Калюжі крові. Сліди жорстоких людей з великими палицями, які стріляють. Вона підбігла до свого зруйнованого дому. Нема дітей. Калюжі крові. Вона лизнула язиком ту кров. То була кров її дітей.. Її маленьких лисенят.

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/11707.html