| Цілуй до забуття
печальні очі, хай не лякає холод на вустах. То просто дощ, мов ключник невблаганний, замкнув усмішку й у тонких печатях страх закарбував паролем. Так туманно ховає літо душу аж на дно осиротілого ураз багаття сріблистих рибок. Інеєм чоло остудить час. І аж тоді збагнути ти зможеш, врешті, втратив чи знайшов. Та пізно рятувати метелика над теплих кіс руном. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/12423.html |