| напівпрозорі станції неіснуючого метро
сірі ґрунти червоних планет ну! мене вабить край за яким напевно напевно щось є – постфутуристичне небо (з дощем блискавками і кораблями) або постфутуристичне дно (з дощем блискавками і кораблями) в зеленої запальнички тьмяноблакитний вогник клаца-ю на швидкісних ділянках траси так хочеться впасти але на усе велике майбутнє мені стане одного подиху всесвіт напевно теплий - від краю докраю і я загортаюсь |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/otstoy/13723.html |