2008-12-05 : ясмаленькойбуковки : жж

мої скелети у шафі майже товаришують, а таргани у мозку – не більш, ніж приємні сусіди, заважаємо одне одному несамовитим галасом, проте щоранкове «здрастуй!» єднає в загальному ліфті мій день – механічна п’єса зіпсованої шарманки, безпристрасний пассадобль, де я – пікадор, червона ганчірка і бик, звичайно, як можу, так і танцюю як можу, шиття проживаю як можу, життя вишиваю рядок за рядком – кожний мінус викреслюється на плюс коли із завалів – салатик, із зачіски – впертий йожик, а вечір приходить, як хауз, із клізмою від сентиментів ми ділимо теплу осінь ми ділимо теплу постіль ми ділимо найдорожчий аромоксамит волосся слова, як каміння в тисі, пласкі, різнобарвно-сірі, стрибають в кімнатах наших він вийшов, спитав: - до речі, сперматозоЇди – хто це? і доки в повітрі висне одна з театральних пауз, пластична його уява вже сповнена літаками, а в мене п’ятихвилинка на роздуми... треба з’їсти черговий сперматозоїд, щоб серед моїх еклектик та серед його галактик звалився маленький принц в житті не завжди як в житі над прірвою – не іржати і серед зими – весняно а вам? як живеться вам?

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14580.html