| труби-гіганти урбанізованого мегаполісу чхають димом.
він примушує занадто швидко жити, без упину падати і підійматися… підкорює тебе, підганяючи під свої стандарти. підземні переходи дихають на тебе, віддаючи частку свого тепла, але воно зовсім не зігріває. в буденній круговерті спиняєшся на мить, подумки зриваєш п”янкий поцілунок з рідних губ і, напідпитку, йдеш нічними сонними вуличками, знаючи, що вже десь в іншому куточку міста ти, як завше, розказуєш комусь вечірню казку чи співаєш свою колискову, можливо, уявляючи мене… *** кажуть – красива… хочу, щоб ти сказав це. кажуть – щаслива. можливо. не відаю, що роблю… напевно, люблю. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17363.html |