2010-10-27 : Чайка : Просто осінь

Напевно то маленькі крапочки зірок так зворушливо тремтіли в холодно-прозорому небі. Напевно то товстоногий сусідський кошак замріявся і його погляд чомусь потрапив до нашого вікна. Напевно то білий місяць зачарованим світлом розмалював стіни моєї кімнати і вони лагідно зашепотіли. Напевно сьогодні ніч узяла початок потойбіч дзеркала, або у калюжі, яка весь день прикрашала себе кленовим листям. Людина-птах знову залетів до моєї оселі. Він завжди прилітає, коли дуже сумно. І більше ніхто так не вміє. Бо ні в кого не вистачає на те сили… Людина-птах знову розповів мені одну таємну казку. Колись, кільканадцять життів тому, я почула її від моєї бабусі. Потім надовго сховала. Від недоброго ока. А вийшло так, що й від самої себе. Птах подивився на мене, посміхнувся стомленою посмішкою, зітхнув і полетів далі, по своїм нескінченим пташиним справам. А я залишилась у своїй оселі. Зі своєю казкою. Зі своїми спогадами про майбутнє. Лише маленька пухнаста пір’їнка ще довго кружляла по моїй кімнаті.

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18328.html