2011-05-07 : Літ. редактор : Жена путешественника по барам

Наш кіт мене будить вранці. Він лиже мене у скроні. Мейл Ру на свята вітає і кличе Фейсбук у гості. Збираю на павоварку, шукаю ім’я для доні… А ти все сидиш у пабах. У тебе все просто. Досі. Ну що за жіноче щастя – робити з лайна цукерку, плекати бюджет сімейний: розпродажі, знижки, стоки?! Я в пошуках цього щастя незчуюся, як померкну. А ти все бриньчиш по ночах. Без зайвої ти мороки. Дивлюсь на дівочі фото – амбітна й нахабно гарна. А в дзеркалі – щось середнє між цербером і завгоспом. І наче не все так складно, та побут вчепився в горло. І очі мої не сяють. Ще й ти не приходиш, гаспид. Ну що за жіноче щастя – постійно когось пиляти, випрошувати увагу і цвях, не забитий досі?! Була ж я колись принцеса, тепер я – квартирна лярва. І лаври мої пов’яли, і вицвіли мої коси. Весь обшир мій – наша кухня. Чотири квадратних метри. Наш кіт мене будить вранці. Ніяких подій і вражень. А ти все сидиш у пабах. У них би тобі і вмерти. А ти все співаєш пісню про жінку – кохану й бажану. .

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18898.html