2011-11-11 : valeria : -
[Имя автора было скрыто первые сутки]

Щось рветься мені з легенів, Як смуток з місяця вповні. Не бійся, торкнись легенько – Потече по пальцях, долоні, По цілованих густо зап'ястках. Твій нажаханий погляд на руку – О, і я так дивилася часто, Коли передчувала розлуку. Твій зневірений погляд на мене, Амальгама дісталась предпліччя. Те, що я – ідеал, ще ген не Кохання, мій рідний, мій вічний, Мій вимогливий! Ідеали, Наймінливіша річ у світі, Як наявність коралів  у Клари, Як настрої Уолстріт чи Сіті, Як гусінь-метелик-жертва Нічника, що знає всі вірші. Їх ночами нашіптує ледве – Частіше незграбні, найгірші. Те, що рвалось з моїх легенів, Тепер шириться твоїм тілом. Ти закляк, навіть отетерів, Зрозумівши пізно на диво: ми уже перестали любити. Перестаньмо й вдавати, згода? Те, що ширилося твоїм тілом, - це пекуча, як йод, свобода.

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19352.html