| Гамак у зимовому парку
посеред Європи. Я лежу така спрагла за нештучністю, за знятими окулярами, за розфокусованістю своєї ручної міопії, і кожна притока Ізару затікає мені в очі, кожна гілка тоненько проростає мені в зіниці, і кожне, бодай найбуденніше, цвірінь – немов нашіптане коханцем на вухо, на стільки воно для мене, і кожну палицю заслинено й принесено на мою честь. Лежу така стишена, немов твоя рука на моєму животі, нижче родимої плямки, вище колись трикутника, а тепер бісектриси кута... На весь парк я розговлююся посмішкою приголубленого байстрюка. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20207.html |