| злива немов любов неминуча до тебе :
озоном пахнути - тягати тебе за комір. ти дуже маленький, навряд чи дуже свідомий, і викликаєш мене щоразу як дощ із неба. навряд чи з тобою моя присутність доречна. ти досить глибоко мислиш, клянешся своєю кров'ю. й навряд чи ці всі події можна назвати любов'ю: це - прикрість вовча, і милість така овеча. і хто з нас хто під цим оксамитовим небом? і чи взагалі я розумію, що коїться? переживаю , що те, що болить, не загоїться, от тільки кому болить, тобі чи мені, зрозуміти треба. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20459.html |