2002-09-21 : Ira : Сон Східної Прусії.

Важке, холодне небо цілує ніжно поверхню вод солених Ruhegolf. Кохання спокою, заручене зі світла обручкою небес – дарунком сонц. Вони багатоліки тут. Щодня і щохвилини міняють колір – білий ... золотий, дарують вічної осені своє цвітіння і трішечки тепла для ще живих створінь. Земля з піску, ховаючись під мохом, ковтає жадібно краплини сліз самотніх, відображає їх у дзеркалах німих своїх кристалів біло-золотих, у спогади людей давно минулих, що залишили власні імена під кожною цеглиною будинків. Війна – вона кому і “мать родна”, кому дарунок нової батьківщини. Тільки тепер всьому дана ціна - і сльозам сосен, і могилам. Ну а земля – померла? Завмерла! Чекає знов примарного тепла “Землі Великої” – власної Батьківщини. То де ж тоді тепер моє коріння? Яка тепер моя земля?

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/285.html