2005-01-27 : Маляруша : Подорож

Вузенька смужка на піску слідами губиться в барханах. Є сонце, впечене в мізку, є рот роз"ятрений, мов рана, на кожен рух є біль новий, на кожен крок є згад поразки. У обважнілій голові гуде оази владна казка. Ліниво дивиться варан, стриба від сміху ігуана - долає він новий бархан, неначе обшир океану!-, і тиця пальцем саксаул в скорцюблену солону спину... ...Він тінь, як хрест, в оази мул у розпачі безмовнім кинув, та не упав: стої-стоїть,.. хита-хитається від спраги... -Нехай... Ще трохи... Лише мить... Зібрать думок архіпелаги... І, відштовхнувшись від піску, хай не злетить - здола тяжіння, і спрагу спокою й палку оази спрагу в шлях відкине.

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/4345.html