2005-04-30 : Намнаплеватьштейн : Квінтесенція

кожного разу коли я займаюсь коханням кожного разу як темно-червоні хвилі мене забивають глибоко у сірі скелі кожного разу в мені помирає вічність бо з кожним порухом тіла підходить ніжність та з кожним подихом різко заносить ногу і чобіт її сталевий летить в обличчя і сльози якщо виживають вмивають скроні і тане той хто в мені сміється чи плаче і я вмираю така що житиму вічно і там де має боліти там крапле медом і я захлинаюсь повітрям моєї туги і там де радіє тіло там пил та вітер він в”яже вузли зі снігу та клаптів бруду він б”є від стіни до стіни зім”яті бляшанки і в розпачі виє у чорне застигле небо і той хто в мені задихається в цьому небі і я забираю його в свій скажений вітер а потім в мені вибухає кошлате сонце і з тихим камланням згасають його уламки і перед очима знов застигає порожня вулиця по якій нічний вітер ганяє бруд та порожні зім”яті бляшанки пересипані снігом кожного разу коли я займаюсь коханням

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/4925.html