2006-05-02 : Андрій Любка : без назви

Якщо жити, то жити сповна. На годиннику двадцять по восьмій. Їсти виключно з леза ножа уже не понтово. Осінь тим часом зникає. Чадить жовте листя. Зникають каное, відпливаючи в водну блакить. Втеча з ковчега Ноя цілком імовірна, хоча тут від нас ніщо не залежить. Одним словом, ранкова сльота западає в свідомість. Нежить непокоїть і далі. Фінал визначає першість, але і другість. Всі дороги ведуть на вокзал. Боротьба триває. Все інше - дурість. Отже, жити варто сповна: повертаюся до початку. Буденність свята. Суєта провадить до Біблії. А на згадку про щастя залишиться фото. І заношена модна футболка далі пахне тобою. Ключі у кишені, а тьолка все мугиче якийсь мотив. Ностальгії все більше, а пам*ять нагадає, як я будив тебе зранку. Рам*я вікна ховає твій силует. І світу нема, бо його сховали. Користується попитом ширпотреб. І життя, між іншим, простує далі. Андрій Любка

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/8287.html