2006-12-22 : мендель-букініст : це все моє життя
| 21. - Двічі не буває .
Життя лише одне, І двічі не буває. Чому ж так тихо, Чому ж так довго Й вже минає? Лиш жити - це замало. Лиш творити - забагато. Змарнувати - дуже просто, Повернути - неможливо. Коли ти любиш, Знаєш і втрачаєш... Повернути ти не в силах, Розлюбити ти не в змозі, А забути - вже запізно... Жити в мріях - це замало, А реальність - забагато. Свічку загасити - Серце зупиняє, Далі руки гріти - Совість вже не дозволяє. А коли очі затулити І крізь себе пропустити? А якщо... Вже не відкрити? 1* * * * . По дзеркалу пройдеться тінь, І сколихнеться тиша. А стіни втримають все те, Що не треба знати нікому більше. І на терезах з часом стоїть лише життя, Яке тепер уже порожнє слово, Бо часу обмаль все одно. В душі ж лиш біль І порожня рана, Бо кров всю випили тоді, Коли життя було замало. І час вже не купують (Ціна тут завелика) Його лишень грабують, Віддаючи житті помалу й тихо. Вона, беззуба й квола, Не звикла купувати, Її - це не торгуючись забрати. Побачивши її не схочеш більше вдруге. Пробачивши її не зможеш більш, як вперше. Купуючи - втрачаєш, А маючи - лиш знаєш. | ||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/10392.html | ||||||||