Був звичайний робочий день. Місяць тому звільнився мій колега і виникла потреба його замінити. Ну як завжди на співбесіду приходило мало народу проте директору ніхто не подобався. Але все ж цього дня начальник сповістив, що нова робоча сила на підході. Також обмовився, що мовляв майбутній напарник трохи дивакуватий. Це мене трохи збентежило; працювати з якимось придурком не хотілося, але вибору не було, залишалося тільки чекати на прибульця та й працювати за двох набридло.
Тож наступного дня на роботу прийшов мовчазний хлопчина цілком нормального вигляду, хіба що віком значно старший за мене, і я про себе відмітив що гірше позаду. Далі показую новенькому роботу, розповідаю що до чого. Розмовляємо, нічого дивного начебто немає у ньому.
Через день опинившись з начальником сам на сам питаю:
- І в чому дивацтво?
Начальник з виглядом застороги на обличчі відповідає:
- Я тобі цього не казав, він три роки прожив у монастирі, навіть трудової не має.
Звичайно мене це зацікавило і досить швидко я витягнув з новоспеченого колеги усю інформацію. Так це виявилося правдою і я міг би довго описувати наші розмови і дискусії на тему Бога і Диявола, його розповіді про «біснуватих» і їх зцілення, також інші земні і веселі речі та головне не в цьому. А в тому, що інколи на нашому життєвому шляху трапляються дійсно цікаві люди, які прикладом свободи свого вибору роблять наші очі ширшими і не дають зупинитись у пізнанні цього світу.
|
