дивно-дивно-дивно-дивно. поверхні заливаються безмежним перламутром вечірнього неба, той перламутр більмом застигає на моєму оці, і колір його стає кольором моїх персональних сутінків. твориться мертвий світ. з моста звисають тоненькі руки маленької дівчинки и з пальців у воду крапле чорнило. воно розтікається нафтовою плямою і замість зелених схилів в ній відображаються обгорілі скелети прадавніх ящурів. плавають обгортки від шоколаду. тонуть залізні труби, повільно тонуть, на одній з труб сидить маленький білий тоторо і красиво курить. ще мить – і він зникне під чорною водою, як зникають під твоїми долонями мої сни. ще мить – і мій розум перетвориться на велику рибу зі сріблястими очима, що гаснуть, як останні зірки на нічному небі.
хвилини хвиль. ядерна зима мого кохання.
я відчуваю до тебе невимовно сильний потяг метро.
|
