2007-07-11 : Ляля : Життя в ім`я смерті
| Тихо...Так тихо, аж страшно. Місячно. Але ні, не зоряно. Повний місяць. Десь попереду чутно, як співають жаби. То їх страшна пісня.
Коли буває одиноко, коли буває так самотньо...хочеться співати разом з ними. Їх жахливу пісню кохання. Вона йшла по пустій дорозі. Їй було холодно. Вона більше не могла йти, але вона йшла, адже лише хвилина відпочинку може її вбити. „Не зупиняйся” ,- все крутилося у неї в голові... -Ба-бах ,- почулося позаду. Серце йойкнуло. Треба бігти. Не можна більше тут зупинятися. Що це було? Людина? Тварина? В інше не вірю...Не хочу вірити. Боже, як страшно. Попереду щось заскрипіло. -Господи, поможи ! Попереду її чекало кладовище. Старими, заржавілими воротами грався божевільний вітер. Вона зупинилась. Куди йти далі? Де шукати...щось, що врятує її. І що взагалі відбувається. -Ба-ббах – чулося все гучніше позаду. Треба бігти. Вона зібрала останні сили...вона бігла. Вона не знала, що чекає її попереду. Але надія, не залишала її. Їй було страшно. „Тук-тук-тук-тук-тук-тук”,- тукало її маленьке серденько. Лише б добігти. Лише б...лише б спасіння. Перед очами поставав образ її маленьких діточок. Її маленьких 5 діточок. Треба вижити. Треба спастися, заради них... Світало... Позаду перестали чутися вистріли. Все. Врятована. Що ж тепер? Додому! Скоріше, до дітей. Темний густий ліс заволікав і обіймав своєю таємничістю. В ньому було стільки загадок. Нерозкритих і відомих всьому світові. Він був прекрасно-небезпечний. Біля високого дерева темніла невелика розрита нора. Калюжі крові. Сліди жорстоких людей з великими палицями, які стріляють. Вона підбігла до свого зруйнованого дому. Нема дітей. Калюжі крові. Вона лизнула язиком ту кров. То була кров її дітей.. Її маленьких лисенят. | ||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/11707.html | ||||||||||||