| не вистачає твого погляду, поруху, голосу, одягу на підлозі,
тіні з-під моїх долоней готові робити повікам із пекла холодну колиску, трави мої проростають, де ти попід сонцем в піщаній дорозі спинами мертвих мурашок самотній існуєш без жодного пульсу і тиску.. горло моє не очікує співу і підспівів чути не мріє. я забуваю, куди ми доходили й скільки лишилось до раю. хтось в тихій церкві, згадавши про полум"я, викрикне "Санта Марія! В божих обіймах, я маю надію, в наперстки мене не програєш." Бог у чоботях, бо зливи в Карпатах, повз тебе хлюпочучи пройде, Руку простягне і скаже "не бійся! вставай! я ж стою на дорозі!" й раптом побачиш, що мухи - то янголи крутяться сяючим роєм над головою того, хто в чоботях дрімає в колючому стозі перенасичений голками й цвяхами, з жилами звитими з неба той що за ніч обійшов і сцілив всіх сліпих городян у Карпатах.... руку у нього візьми, обережно, бо що ще крім вічності треба?! лиш нагадай, що приходив до мене він вчора любов позичати. | ||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/15910.html | ||||||||||||||||||||||||