| після дощу все стане іншим –
тож місто застигло в очікуванні ти сідаєш до столу і хліб свій і рибу ні з ким не поділиш в кімнаті так тихо що чутимеш розмови сусідів суперечки прокляття молитви мотиви людські незбагнені й несподівані сподівання часто невиправдані …між брів пролягла зморшка сумнів чи сум життя важчає як мокрий одяг готуючись стати притчею ти думаєш щоб бути… години то стискають то розтягують цей світ відсуваєш тарілку зі схололою рибиною тримаючи окраєць хліба в руці подумки повторюєш завчені напам’ять правила самотності і тут… краєм ока помічаєш – в кімнаті ж повно людей і всі разом з містом застигли в очікуванні дощу щоб на ранок стати зовсім іншими | ||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18284.html | ||||||||||||||||||||||||||||