| Музика ночі – стукіт клавіатури. Голосний, наче шепіт всіх русалок і домовиків спальних районів. Він б’ється луною в стінах квартири, не даючи оселитись снам в головах сусідів, псам під вікнами, котрі блукають у пошуках притулку.
Ніч. З нею боротися не можливо, це все одно, що доводити жінці, що ти правий. Ніч. Я тисну на гашетку клави. Відчайдушно, ніби переді мною тисяча ворожих солдат, і я мушу втримати цю висоту.. Жодних відмазок. Тільки тиснути на гашетку. І я стріляю. Літерами в моніторі. Сухими, як шкіра старців після довготривалого паління тютюну. Ти удариш мене по очах. О ноче. Розбещена хвойда, така дорога і доступна одночасно. Я не постійний твій клієнт. Більш люблю тебе уникати, чим дивитись у твої жовті очі –фари, чим торкатись розмитих контурів твого чарівного і продажного обличчя. Ти така безмежна, як дорога, точніше, як передчуття дороги, і боязнь її не відчути, не дихнути аромат солодко-пекучий, немов твій затяжний поцілунок. Торкаєшся і відразу відсахуєшся від мене. Посміхаєшся. Наводиш губи яскраво червоною помадою, як в трансвестита. Годі гратись, в мене вже немає терпіння, я весь вичерпався , як маструбатор на здачі сім’я у спермобанку. Ноче, благаю, суто по-дружньому, хоч наша дружба і не така вже тривка, зламай мені всі пальці, щоб я не міг друкувати, і говорити їй правду. Можна було б промовчати. Все. Спокійна старість забезпечена. Тепер точно все. Очікую контрудару, вибачте мене, він вже був зроблений. Мовчання – це те, чого не люблять ті, що в ночі начебто стріляють літерами. Спали всі книги, всю одежу, і постіль. Хай мене зранку не знайдуть. Не можеш? Тоді просто трахни мене, і відпусти спати, можливо я зможу заснути, і дозволю снам поселитись у головах сусідів, а псам під моїм балконом, і їхнє скавучання заспокоїть нарешті мене. Моя бентежна ноче. | ||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20376.html | ||||||||||||||||||||||||