2005-12-04 : Шандрук : Гіросіґе

Укійо-е. Мої тертя у дні насотанім зимою на дошках вимащених літом у передмісті Наґасакі. Четветий рік, квартал спокОю смаків зернин у рідині напівпрозорій. Чи любите ви укійо-е? Ні? А дарма. Тарабанитись мостом, й тішитись чудовому чорному дощеві та зеленим хвилям. Привіт, Гіросіґе, сьогодні я піду слухати метро. Йти ногами, слухати ногами, підстрибувати та вигукувати п"яні гуки. Одурілі. Метро-метро-метро-метро-метро-метро. Коли я повернуся, на карнизикові мого кашкета танутиме сніг. Це буде вранці, десь о пів на шосту, ще темно. Ого-го-го-гооой, Гіроооосіііґее! А вдень ми рубатимемо ворогів самурайськими мечами. Навпіл. Гра скляними кулями. На килимі. У ліжкові. У ніч від суботи на неділю. І в цьому також є щось японське. Дінь. День.

КОММЕНТАРИИ Алекс 64064   2005-12-05 07:32 Понра. ОС 64126   2005-12-05 16:44 Че эт тя на японские мативы потянуло? маляруша 65621   2005-12-20 17:49 Японія, япон-і-я Знаєте, пане, у мене ностальгія через ваші витвори. Є у мене приятель, Молотков називається. Пише подібні речі, хіба що менш самураїстично і оказіонально. (Чи то писав - зараз не знаю, адже він залишився в Донецьку. Спитаю в листі, чийому пишеться.) Словом, добре і сумно, звитяжно і романтично сабака 65626   2005-12-20 17:59 маляруш, тебе уже притарабанили кампутер?

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/6698.html