|
Занадто спотворені образи правди Дзеркала кривого. Свій облік паплюжу, торкаюсь брудними руками. Що в цьому такого? Я з чортом сьогодні вночі іду на побачення. Не бачу нічого лихого. Погодься, у кожного є своє бачення Доброго й злого… Коли повернусь, немов квітка пекельна, Розквітну вогнями. А потім проситиму знову пробачення, За те, що між нами. А ти з поза рання чекатимеш з неба, Допоки світанок заб’ється. Але коли мала я крила, мене загубили, Й нікому це так не минеться. Занадто спотворені образи віри, Химерні і дивні. Я з чортом зустрілась, і він не такий, Як малюють на кожній картині. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/otstoy/9067.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||